
Шановні дворічани!
26 квітня ми згадуємо події 1986 року, як день перестороги щодо відповідального використання мирного атому, День скорботи за жертвами Чорнобильської трагедії.
Чорнобильська катастрофа стала найбільшою в історії людства техногенною катастрофою. Масштаби її вражають і нині. Вибух дорівнював 500 атомним бомбам, скинутим на Хіросіму. За офіційними даними, внаслідок аварії на ЧАЕС постраждало п’ять мільйонів людей. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 % території України. З обороту вилучено близько 5 млн. га землі (навколо АЕС створена 30-км зона відчуження). В життя мільйонів людей увійшли слова «радіація», «зона», «ліквідатор», «відселення». А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом. Точну кількість жертв аварії досі не названо. Приблизні дані – це близько 4 тисяч осіб, які загинули від радіаційного опромінення у момент аварії. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 тис. осіб, насамперед ліквідатори катастрофи (пожежники, військові, фахівці, котрі гасили пожежу, дезактивували місцевість, споруджували захисний комплекс - Саркофаг). Половини постраждалих уже немає в живих, багато стали інвалідами.
Сьогодні ми повною мірою розуміємо, наскільки велику і масштабну справу зробили ліквідатори наслідків Чорнобильської катастрофи. Їхній подвиг ніколи не піддасться історичному переосмисленню – вони зробили це в ім’я людства, яке не може, просто не має права забути про це.
Щороку ми в ці дні зустрічаємося з «чорнобильцями». Зараз в умовах карантину ми обмежені у можливості особистого спілкування з групами людей, організації масових заходів. Але ми не обмежені у праві згадати їх усіх, подякувати за виконаний професійний, громадянський, людський обов’язок, побажати здоров’я, щастя, благополуччя, миру та спокою.